Найвідоміший бордель в історії Одеси: де зараз вулиця, яку знали всі у місті

Історія вулиці Качинського та її борделів Історичний центр Одеси приховує минуле, де одна з вулиць була відома не лише своїми мешканцями, а й концентрацією публічних будинків, що функціонували під наглядом міської влади. Одеса, місто з багатою історією та неповторним шармом, завжди приваблювала своєю атмосферою. Втім, деякі її вулиці зберігають не лише спогади про видатних діячів та архітектурні пам'ятки, а й про досить специфічні аспекти міського життя минулих століть. Однією з таких вулиць є сучасна Качинського, яка колись мала назву Польської. Її минуле тісно пов'язане з феноменом публічних будинків, що були частиною Одеси XIX століття. Ці заклади, хоча й існували в напівлегальному статусі, були під постійним контролем міської влади. Вулиця Качинського в Одесі Вулиця Качинського, що пролягає від Дерибасівської до перетину з вулицями Н. Строкатої, Польською та Польським узвозом, має давню історію. Вона виникла на лівому схилі Карантинної балки, де на початку XIX століття селилися поляки, що й дало вулиці її першу назву — Польська, у 1820 році. За часів більшовиків у 1924 році вулицю перейменували на честь Мойсея Кангуна, начальника штабу Червоної гвардії. Після низки перейменувань, включаючи період, коли вулиця мала ім'я Джузеппе Гарібальді, у 1994 році їй повернули історичну назву. З 2010 року вона відома як вулиця Качинського, на честь президента Польщі Леха Качинського. Епоха публічних будинків в Одесі У XIX столітті публічні будинки посідали помітне місце в житті Одеси, сприймаючись не як прихована вада, а радше як своєрідне ремесло, що приносило дохід. Особливістю одеських борделів було те, що їх утримувати могли лише жінки. Найвідоміший із таких закладів знаходився на сучасній вулиці Леха Качинського (тоді Польській) у будинку №5. Це був великий будинок розпусти, обладнаний "чорним ходом" для клієнтів та працівниць. Значна концентрація борделів також спостерігалася на Кривій вулиці (нині Провіантська) та згодом перемістилася до району Молдаванки, зокрема на сучасну вулицю Запорізьку (колишню Глуху). Обслуговування в цих закладах залежало від їхнього класу, а тарифи варіювалися від 25 копійок до рубля за сеанс. Елітні борделі пропонували дівчатам прикраси, а клієнтам — відповідний антураж і комфорт. Жінки, які працювали, сплачували власникам податок, що становив три чверті їхнього заробітку. Попри офіційні правила, які мали захищати жінок, часто вони опинялися в умовах напіврабства. Також читайте: В Україні є власні піраміди: і не треба їхати в Єгипет (фото) Легальні борделі не ховалися від поліції, а навпаки, проходили регулярні перевірки, що включали медичні огляди та оформлення "жовтих квитків". Ці документи дозволяли займатися проституцією, але суворо обмежували жінок, не даючи їм можливості повернутися до звичайного життя та займатися іншою діяльністю. Через високу концентрацію таких закладів деякі вулиці Одеси набули поганої слави. Попри офіційну толерантність, мешканці міста часто скаржилися на проблеми, пов'язані з борделями, включаючи домагання та кримінал. З приходом радянської влади проституція була офіційно оголошена поза законом, і всі публічні будинки в місті припинили своє існування. Цей період завершив цілу епоху в історії Одеси, яка, попри всі суперечності, є невіднятною частиною її багатогранного минулого.