Інтимне листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської: таємниці, що живуть понад століття

Листи Лесі Українки та Ольги Кобилянської досі вражають глибиною почуттів, ніжністю й щирістю. У них переплітаються дружба, творчість і моменти, які натякають на щось більше, ніж просто подружні стосунки.

Обидві письменниці — видатні постаті української культури кінця XIX – початку XX століття. Їхнє листування стало унікальним свідченням не лише літературної співпраці, а й особистих переживань, які надихають закоханих і сьогодні.

Як усе почалося

Леся Українка та Ольга Кобилянська почали активно листуватися у 1899 році. Тоді Леся, яка вже прочитала повість “Царівна”, високо оцінила талант Кобилянської та надіслала їй перші теплі слова підтримки.

Під час лікування в Берліні Леся називала Ольгу “дорога і шановна товаришко”. Вона піднімала теми ролі жінки у літературі, впливу європейської культури та навіть запросила подругу на хутір Косачів у Гадячі. Саме там відбулася їхня перша зустріч, під час якої вони довго розмовляли, грали музику Гріга й ділилися творчими ідеями.

Листи були сповнені ніжності

Згодом у їхньому листуванні з’явилися особливі інтимні звертання. Леся називала Ольгу німецькими словами liebe Wunderblume (“чарівна квітка”) та Lotosblume (“лотос”), а себе — “вашим білим лебедем”.

Особливо близькими вони стали у 1901 році, коли Леся важко переживала смерть Сергія Мержинського. У цей період вона знаходила підтримку в Ольги, яка прийняла подругу на Буковині. В листах з’явилися нові звертання — “хтось” і “хтосічок”, жартівливі зізнання та слова, сповнені тепла: “Хтось когось любить, і хтось когось… Па!”.

Читайте також: Донька Ірини Фаріон заявила про погрози від “секти Зінченка”

Творчість і дружба Кобилянської та Українки

Попри особисті почуття, їхнє спілкування було також інтелектуальним і творчим. Леся ділилася думками про власні твори, серед яких “Кассандра” та “Одержима”, а також розповідала про подорожі до Італії, Грузії та Єгипту. Вона обговорювала з Ольгою переклади та співпрацю з Іваном Франком.

Кобилянська, своєю чергою, ділилася літературними планами й підтримувала Лесю у найважчі моменти життя.

Останні роки життя Лесі Українки

Великим ударом для Лесі стала смерть брата Михайла Косача у 1903 році. Вона надовго замкнулася в собі й перестала писати навіть Ользі. Та все ж згодом зізналася: жодного дня не минало без думки про “свого хтосічка”.

У 1911 році здоров’я Лесі різко погіршилося, та навіть тоді вона продовжувала листування з Кобилянською. Останній її лист датований 3 травня 1913 року. В ньому письменниця розповідала про лікування в Єгипті, дорогу до Туреччини та знову закінчила знайомим рядком: “Хтось когось любить… Па!”.

Через три місяці після цього листа, 1 серпня 1913 року, Леся Українка пішла з життя у віці 42 років. Ольга Кобилянська пережила подругу майже на три десятиліття — до 1942 року.