Росія 110 років тому виселила мільйони українців: забуті факти історії

У таборах українці страждали від хвороб, голодували, мерзли від холоду Історики нагадують про масштабну депортацію українців у часи Першої світової війни — трагедію, яку часто називали "біженством". 2025 року минає 110 років від початку одного з наймасштабніших вигнань українського населення в новітній історії. Ідеться про масову депортацію з українських етнічних територій, таких як Холмщина, Підляшшя, Берестейщина, Волинь, Поділля та Галичина, під час Першої світової війни. Російська імперія, реалізуючи стратегію "випаленої землі", змушувала мешканців залишати домівки, щоб унеможливити наступ ворожих сил. Масштаби депортації та жертви Офіційно явище називалося "біженством", однак по суті це була примусова депортація. За словами істориків, тодішня влада цілеспрямовано організовувала відступ цивільного населення. Масштаби трагедії вражають — мільйони осіб, здебільшого українці, втратили домівки та зазнали страждань у таборах. Історик Станіслав Цалик оцінює кількість вигнанців приблизно у чотири мільйони, більшість із яких були українцями. Також читайте: На ТОТ України зросла кількість нападів окупантів на жінок і дітей Польська журналістка Анета Примака-Онішк у своїй книзі зазначає, що лише з Гродненської губернії було вивезено понад 800 тисяч осіб, а з Холмщини — близько 300 тисяч. У деяких районах зникало до 90% населення. Люди втікали не лише під тиском військових дій, а й через страх перед жорстокістю, яку поширювала російська пропаганда. ІПСО та релігійна агітація Тодішня інформаційно-психологічна війна вражає своєю цинічністю. Російська пропаганда поширювала чутки про "звірства" німецьких солдатів, що змушувало людей тікати. Особливу роль у цьому відіграла Російська православна церква — священники закликали спалювати власні хати й тікати. Католицьке духовенство таких закликів не підтримувало, тож польське населення масово не виїздило, що згодом суттєво змінило етнічну карту регіону. Галичина між двох вогнів Ще одна трагічна сторінка — масовий виїзд галицьких українців. Після відступу російських військ жителі краю боялися помсти від австро-угорської армії. Свідченням тих страхів є і згадки у творах Ярослава Гашека, де описано, як місцевих греко-католиків карали за підозру у співпраці з росіянами. Простим солдатам з Австрії та Угорщини важко було розрізнити "русинів" від "русских", через що мирне населення часто опинялося під ударом з обох боків. Асиміляція та втрата ідентичності Внаслідок депортацій значна частина українців не повернулася додому, залишившись у центральних губерніях Росії, де згодом були асимільовані. Повернення частини вигнанців не компенсувало демографічні втрати — етнічний баланс у західноукраїнських землях було порушено на користь інших народів. Це призвело до довготривалих змін у культурному й мовному середовищі регіону. Повторення історії окупації та депортації Український історик Роман Кабачій звертає увагу, що досвід "біженства" 1915 року мав трагічне повторення у XX столітті. Під час Другої світової війни й після неї українці знову ставали жертвами масових переселень. Тоді частина населення помилково вірила, що повернення можливе, як це було у 1915-му. Проте на цей раз депортації були остаточними — тисячі українців назавжди втратили свої домівки й були поглинуті радянською системою. "Думали що так можна буде і надалі, і коли в 1944 р. комуністична влада оголосила холмщакам і підлящукам, що буде їх вивозити, багато хто наївно мислив, що повернеться, як і тоді", — зазначає український історик Роман Кабачій.